За даними щорічного звіту аналітичної компанії Chainalysis (2026 Crypto Crime Report), у 2025 році жертви криптошахрайських схем втратили рекордні 17 млрд доларів США — це окремо від 3,4 млрд доларів, викрадених унаслідок хакерських атак, і на тлі загальних 154 млрд доларів, отриманих нелегальними криптоадресами за рік (на 162% більше, ніж роком раніше). Особливо тривожна тенденція останнього року — вибухове зростання шахрайства з використанням штучного інтелекту: кількість схем з видаванням себе за іншу особу (impersonation), що спираються на дипфейки, клоновані голоси й генеровані ШІ інвестиційні «поради», зросла більш ніж на 1400% за рік, а середній розмір одного шахрайського платежу зріс із 782 до 2764 доларів США. До цього варто додати десятки тисяч уже звичних схем: фішингові сайти бірж, фейкові інвестиційні платформи з обіцянкою гарантованого прибутку, шахрайські ICO та «розводи» в месенджерах. Криптовалютне шахрайство остаточно перетворилося з нішевої проблеми на масове явище — і водночас залишається однією з найскладніших категорій справ для розслідування та судового захисту. У цій статті ми пояснюємо, чому так відбувається, які механізми захисту вже працюють і що конкретно варто робити людині чи компанії, яка стала жертвою.
Чому криптошахрайство складно розслідувати
Блокчейн — це публічний і незмінний реєстр: кожна транзакція назавжди зафіксована й теоретично доступна для аналізу. Парадоксально, але саме ця прозорість і створює основну складність — записи прив'язані не до імені людини, а до псевдонімної адреси гаманця. Щоб встановити зловмисника, потрібно «прив'язати» адресу до реальної особи, а це можливо здебільшого в точці, де криптоактив конвертується у фіатні гроші, — тобто на біржі.
Судова практика США вже підтвердила, що це працює як юридичний інструмент, а не лише як технічна можливість. У справі United States v. Gratkowski (2020) апеляційний суд визнав, що користувач не має обґрунтованого очікування конфіденційності щодо своїх операцій на криптобіржі, оскільки ці дані добровільно передаються біржі як фінансовій установі — так само, як банківські виписки. Це означає, що правоохоронні органи можуть отримувати дані про власника гаманця через біржу без порушення конституційних гарантій приватності. Аналогічний підхід — у справах United States v. Ulbricht (Silk Road) і United States v. Sterlingov (мікшер Bitcoin Fog): суди прямо визнають блокчейн «псевдонімним, але відстежуваним» реєстром, а методи кластеризації адрес — законним доказовим інструментом.
Складніше зі спеціалізованими «мікшерами» (Tornado Cash та подібні сервіси), які штучно розривають зв'язок між адресою відправника й отримувача. Але й тут практика рухається в бік відповідальності: у травні 2024 року нідерландський суд визнав, що сам протокол Tornado Cash не може вважатися «нейтральним» технологічним інструментом, а створює «завісу невизначеності» щодо походження активів, — і це розширює коло відповідальних осіб з користувачів на розробників подібної інфраструктури.
Правовий статус криптоактиву в Україні — і чому це важливо для потерпілого
Тут криється найбільша практична проблема українського права. Стаття 177 Цивільного кодексу України, що передбачає об'єкти цивільних прав, прямо не називає віртуальні активи, тому профільний закон намагається віднести їх до «нематеріальних благ» — категорії, що традиційно охоплює права інтелектуальної власності й особисті немайнові права, а не оборотоздатне майно. Ця юридична неточність має цілком практичні наслідки: якщо актив формально не визнається майном, ускладнюються арешт, конфіскація на користь потерпілого та відшкодування шкоди в межах кримінального провадження.
Водночас закон про запобігання відмиванню доходів визначає віртуальний актив зовсім по-іншому — як об'єкт фінансового моніторингу. Виходить, що один і той самий актив одночасно контролюється державою з точки зору фінансового моніторингу, але не має чіткого статусу як об'єкт цивільних прав. Міжнародна доктрина (зокрема, Принципи УНІДРУА щодо цифрових активів, 2023) вирішує цю проблему через критерій контрольованості: активом права визнається електронний запис, доступ до якого можна фактично контролювати, незалежно від того, чи є він «річчю» у класичному розумінні. Це прямий орієнтир для вдосконалення української правової моделі, оскільки дозволяє однозначно кваліфікувати криптоактив як майно з ознакою «цифрового володіння» через приватний ключ.
Показово, що навіть без ідеальної цивільно-правової кваліфікації суди інших держав уже знаходять шлях до захисту потерпілих. Федеральний суд Німеччини (BGH) ще у 2017 році постановив, що норми про конфіскацію не залежать від того, як саме кваліфікується актив у цивільному праві: криптовалюта має ринкову вартість, обмінюється на фіат і перебуває під фактичною владою власника — цього достатньо для конфіскації. Іншими словами, питання «чи є криптовалюта майном» і питання «чи можна її конфіскувати або стягнути» — це різні питання, які можуть вирішуватися незалежно одне від одного, і українська практика цілком може рухатися тим самим шляхом уже сьогодні, не чекаючи ідеальної законодавчої реформи.
Юридична стратегія повернення активів: «зворотний переказ» замість «скасування» транзакції
Ключова технічна особливість блокчейну: жодна транзакція не може бути технічно «скасована» чи «анульована» судовим рішенням, як анулюється, наприклад, недійсний правочин у реєстрі нерухомості. Із цього факту дехто робить хибний висновок, що суд взагалі безсилий щодо крадіжки криптоактивів. Це не так.
У сучасній європейській доктрині (зокрема в моделі Маттіаса Леманна) пропонується зміщення фокусу: замість того, щоб намагатися «скасувати» транзакцію технічно, суд зобов'язує особу, яка отримала актив неправомірно — внаслідок шахрайства, крадіжки приватного ключа чи хакерської атаки, — здійснити зворотний переказ активу тими самими технологічними засобами, під загрозою відповідальності за невиконання судового рішення. Юридично не потрібно з'ясовувати «право власності» на криптовалюту в її технічній формі — досить довести факт неправомірного заволодіння й вимагати активної дії від відповідача. При цьому діє принцип «недобросовісний набувач не заслуговує на захист»: якщо отримувач знав або мав знати про протиправне походження активу, він не може посилатися на запис у блокчейні як на підставу правомірного володіння.
Ця конструкція має практичну цінність саме для українських реалій: вона дозволяє будувати позов і без остаточно вирішеного питання про цивільно-правову природу криптоактиву — достатньо довести факт заволодіння без згоди власника.
Що змінюється в законодавстві
Регламент ЄС про ринки криптоактивів (MiCA) з 30 грудня 2024 року діє в повному обсязі в усіх державах-членах ЄС: він встановлює обов'язкове ліцензування бірж і гаманців-провайдерів (статус CASP), обов'язок ідентифікувати власників гаманців при значних сумах переказів («правило подорожей») і розширені повноваження наглядових органів (ESMA, EBA, національні регулятори). MiCA прямо на Україну не поширюється, оскільки вона не є державою-членом ЄС, однак у межах курсу на євроінтеграцію Україна вже проходить завершальний етап гармонізації власного законодавства: законопроєкт №10225-д про врегулювання обороту віртуальних активів, узгоджений із профільними регламентами ЄС, ухвалено Верховною Радою в першому читанні (за основу) 3 вересня 2025 року і станом на липень 2026 року готується до другого читання. За заявою голови профільного парламентського Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева, ухвалення закону заплановане на серпень 2026 року. Законопроєкт уже передбачає конкретні податкові правила: зокрема, пільгову ставку податку на доходи фізичних осіб 5% для активів, придбаних до набрання законом чинності, у разі їх продажу протягом 2026 року, звільнення від ПДВ операцій обміну більшості віртуальних активів і обов'язок бірж та обмінників стати на облік у податкових органах і звітувати про операції клієнтів-резидентів. Це означає, що найближчим часом слід очікувати появи чіткішого ліцензійного режиму для бірж, обов'язкових процедур верифікації клієнтів і, що особливо важливо для потерпілих, прямішого законодавчого механізму арешту й конфіскації віртуальних активів.
Що робити, якщо ви стали жертвою криптошахрайства
По-перше, діяти потрібно швидко: чим раніше зафіксовано факт шахрайства, тим вища ймовірність «заморозити» активи на біржі до моменту виведення в готівку. По-друге, зберегти всі технічні докази — хеші транзакцій, адреси гаманців, скриншоти листування й рекламних матеріалів, підтвердження платежів. По-третє, паралельно звернутися до кіберполіції для відкриття кримінального провадження і до адвоката для оцінки цивільно-правових інструментів захисту. Практика показує, що ефективний результат найчастіше дає саме поєднання кримінально-правового тиску на зловмисника і цивільного позову про повернення активів чи стягнення їх вартості.
Криптовалютне шахрайство — це не «нерозв'язна» технологічна проблема, а швидкозмінна сфера практики, де закон поступово наздоганяє технологію. Але через недосконалість чинного українського регулювання успіх справи значною мірою залежить від грамотно обраної правової стратегії з першого дня. Якщо ви зіткнулися з крадіжкою чи шахрайством з віртуальними активами, звертайтеся до нашої команди: ми поєднуємо розуміння технічної природи блокчейну з практикою міжнародного і українського права для повернення активів наших клієнтів.