Операції з віртуальними активами можуть стати частиною обвинувачення за ст. 209 КК України, але сам факт придбання, продажу або переказу криптоактиву не доводить легалізацію майна. Вирішальними залишаються злочинне походження конкретного активу, характер дій особи та її обізнаність про таке походження.
Що охоплює стаття 209 КК України
Частина перша ст. 209 КК України охоплює набуття, володіння, використання або розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом. До об'єктивної сторони також належать фінансові операції та правочини з таким майном, його переміщення чи зміна форми, а також дії, спрямовані на приховування або маскування походження, володіння, прав, джерела чи місцезнаходження майна.
Кримінальна відповідальність не виникає лише тому, що операція є нетиповою, здійснюється через криптовалютну біржу, P2P-сервіс або декілька гаманців. Обвинувачення має довести сукупність передбачених законом ознак щодо конкретного майна та конкретної поведінки особи.
Злочинне походження майна: вирок за предикатне діяння не замінює доказування
Окремий обвинувальний вирок за правопорушення, унаслідок якого одержано майно, не є безумовною передумовою розгляду обвинувачення за ст. 209 КК України. Це узгоджується зі стандартом FATF: доказування злочинного походження майна не повинно залежати від попереднього засудження за предикатне правопорушення.
Водночас відсутність окремого вироку не звільняє сторону обвинувачення від обов'язку довести злочинне походження саме того майна, яке є предметом легалізації. Походження активу може встановлюватися сукупністю прямих і непрямих доказів, але не припущеннями, загальною ризиковістю криптовалютної сфери або лише відсутністю документів про джерело коштів.
Суб'єктивна сторона: «знала або повинна була знати»
Обов'язковою ознакою складу є те, що особа знала або повинна була знати, що майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом. Ця обізнаність має підтверджуватися конкретними обставинами: змістом комунікацій, характером домовленостей, способом отримання активу, економічною метою операцій, взаємозв'язком учасників, використанням інструментів приховування та поведінкою після операції.
У так званому P2P-трикутнику продавець криптоактиву може отримати гривневий платіж від третьої особи, яка стала потерпілою від шахрайства, не знаючи про джерело коштів. Така ситуація не створює автоматичної відповідальності за ст. 209 КК. Водночас необізнаність не презюмується: оцінюються перевірка контрагента, відповідність платника умовам ордера, повторюваність операцій, попередження біржі, переписка та інші дані.
Так само використання чужого біржового акаунта або гаманця може бути доказовим фактом, але саме по собі не означає завершеної кваліфікації за ст. 209 КК. Необхідно встановити злочинне походження майна, конкретну дію з ним та передбачену законом обізнаність особи.
Вартісні межі у 2026 році
За приміткою до ст. 209 КК легалізація вважається вчиненою у великому розмірі, якщо вартість майна перевищує 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в особливо великому — якщо перевищує 18 000 таких мінімумів.
Для кваліфікації кримінальних правопорушень розрахункова величина одного неоподатковуваного мінімуму визначається на рівні податкової соціальної пільги — 50% прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня відповідного року. У 2026 році прожитковий мінімум становить 3328 грн, а розрахункова величина — 1664 грн. Отже, великий розмір — понад 9 984 000 грн, особливо великий — понад 29 952 000 грн.
Арешт віртуальних активів: необхідно розрізняти майно і речовий доказ
Частина десята ст. 170 КПК України прямо передбачає можливість накладення арешту на віртуальні активи. Тому заперечення, побудоване виключно на нематеріальній природі криптоактиву, не спростовує самої можливості арешту. Однак слідчий суддя в кожному випадку має перевірити мету арешту, правовий зв'язок активу з кримінальним провадженням, ризики, належність майна та пропорційність обмеження права власності.
Окремим є питання, чи відповідає конкретний криптоактив критеріям речового доказу за ст. 98 КПК. Практика судів першої інстанції не є однорідною. У публічно описаних справах № 757/10299/25-к та № 757/5200/25-к той самий суд застосував різні підходи: в одному випадку погодився з арештом активів на біржовому акаунті для збереження доказів, в іншому — скасував арешт, виходячи з нематеріальності та недостатньої індивідуалізації криптоактивів.
Твердження про відсутність індивідуалізації також не може бути універсальним. У конкретному провадженні активи можуть описуватися за видом і кількістю токенів, блокчейн-мережею, адресою гаманця, хешем транзакції, часом операції, біржовим акаунтом або UTXO. Тому предметом оскарження зазвичай мають бути не абстрактні властивості криптовалюти, а недоліки постанови про визнання доказом, клопотання прокурора та ухвали про арешт у конкретній справі.
Вирок у справі № 757/35628/25-к: значення та межі використання
11 вересня 2025 року Печерський районний суд м. Києва затвердив угоду про визнання винуватості у провадженні за ч. 1 ст. 200 та ч. 1 ст. 209 КК України. За викладом вироку, особа надавала послуги з введення, виведення й обміну криптовалюти без дозволу НБУ, а подальші операції з одержаними активами були кваліфіковані як легалізація.
Цей вирок є прикладом правозастосування, але не має розглядатися як обов'язковий прецедент або остаточне розв'язання питання про правовий режим усіх P2P-операцій. Рішення ухвалене на підставі угоди, тому суд перевіряв можливість її затвердження, а не формував розгорнуту правову позицію після повного змагального дослідження доказів.
Формулювання про «обмін криптовалюти без ліцензії НБУ» також потребує обережності. Закон «Про віртуальні активи» станом на дату цього матеріалу не набрав чинності, а універсальної ліцензії НБУ саме на купівлю-продаж криптовалюти чинна система не передбачає. Криптовалюта не є електронними грошима. Проте конкретна модель може містити ознаки платіжної, фінансової або валютної послуги, для якої потрібна авторизація. Оцінка залежить від змісту операцій, ролі посередника, руху фіатних коштів і характеру винагороди.
Позиція Верховного Суду щодо окремого розгляду обвинувачення співучасника
У постанові від 22 вересня 2025 року у справі № 463/2671/17 Об'єднана палата Касаційного кримінального суду розглянула провадження, у якому особу було засуджено, зокрема, за пособництво в одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі та легалізацію коштів шляхом їх конвертації й інших правочинів.
Верховний Суд не погодився з тим, що окремий розгляд обвинувачення співучасника за відсутності одночасного засудження інших учасників сам по собі порушує право на справедливий суд. Отже, відсутність вироку щодо іншого ймовірного учасника не є самостійною підставою для виправдання. Захист має зосереджуватися на доведеності ролі конкретної особи, межах її умислу, допустимості доказів і встановленні обставин предикатного діяння без покладення на неї відповідальності за поведінку інших осіб.
Практичні напрями аналізу сторони захисту
Позиція у провадженні за ст. 209 КК формується індивідуально. Залежно від матеріалів справи першочергового аналізу можуть потребувати: джерело конкретного активу та доказовий ланцюг між предикатним діянням і майном; наявність у діях особи саме операцій, перелічених у диспозиції ст. 209 КК; докази знання або обов'язку знати про злочинне походження активу; транзакційні дані (адреси, хеші, біржові записи, ордери, комунікації та рух фіатних коштів); правова природа фактично наданих послуг і наявність або відсутність вимог щодо авторизації; мета, підстава, пропорційність та строк арешту, а також індивідуалізація активів; допустимість цифрових доказів і дотримання процедури їх отримання та фіксації.
Висновок
Стаття 209 КК України може застосовуватися до операцій із віртуальними активами, однак криптовалютний характер операції не замінює доказування складу кримінального правопорушення. Для обвинувачення мають бути встановлені злочинне походження конкретного майна, передбачена законом дія з ним та обізнаність особи про таке походження.
Судова практика щодо арешту, доказового статусу й регуляторної оцінки криптоактивів залишається динамічною. Саме тому висновки з окремих ухвал судів першої інстанції або вироків на підставі угод не варто переносити на інші ситуації без перевірки фактичних обставин і чинної редакції законодавства.
Застереження. Матеріал має виключно інформаційний характер, не є індивідуальною правничою консультацією та не гарантує певного результату в конкретному кримінальному провадженні. Правова оцінка залежить від обставин справи, редакції законодавства та наявних доказів.
Використані джерела: Кримінальний кодекс України, ст. 209; Кримінальний процесуальний кодекс України, ст. 98 і 170; Податковий кодекс України, підпункт 169.1.1 та пункт 5 підрозділу 1 розділу XX; Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»; Закон України «Про віртуальні активи» (стан: не набрав чинності); Спільна заява фінансових регуляторів щодо статусу криптовалют в Україні; Вирок Печерського районного суду м. Києва від 11.09.2025 у справі № 757/35628/25-к; Постанова Об'єднаної палати ККС ВС від 22.09.2025 у справі № 463/2671/17; Тематичний огляд практики Касаційного кримінального суду Верховного Суду за 2025 рік; FATF Recommendations, Recommendation 3 and Interpretive Note; А. Радєва — «Криптовалюта під прицілом судів: від арешту до поділу майна».